Переформатування ідей Кейнса отримало Нобелівське визнання! Американські економісти Холл і Вудфорд розкрили базову логіку споживчих рішень та політики центральних банків.

Додаток Zhìtōng Caijing отримав інформацію, що Королівська академія наук Швеції 12 жовтня оголосила про вручення Нобелівської премії з економіки 2026 року американським економістам Роберту Холлу та Майклу Вудфорду за їхній видатний вклад у фундаментальне дослідження мікроекономічних основ політики макроекономічної стабільності.

Ці двоє вчених, які постійно проживають у США, після нафтової кризи 1970-х років переосмислили та розвинули економічні ідеї Джона Мейнарда Кейнса. Холл був вшанований за статтю, опубліковану в 1978 році, де досліджував, чому споживачі схильні підтримувати стабільний рівень споживання. Вудфорд згодом розвинув так звану "новокейнсіанську модель". Ця модель і досі має значний вплив на політику урядів у всьому світі.

Глибокі зміни, яких досягли Холл та Вудфорд у своїх дослідженнях, полягають у створенні системи аналізу макроекономічної політики з точки зору мікроекономічної поведінки: через розуміння того, як домогосподарства споживають, як підприємства формують ціни та як люди утворюють очікування щодо майбутнього, можна визначити, як відсоткові ставки та фіскальна політика впливають на економіку в цілому. Сьогодні, коли центральні банки обговорюють природну відсоткову ставку, розрив виробництва, інфляційні очікування та майбутні шляхи зміни ставки, за цим стоїть теоретична база, створена двома лауреатами.

Голова комітету з присудження Нобелівської премії з економіки Йохан Хасслер у заяві зазначив: "Дослідження лауреатів забезпечили стабільну теоретичну основу для моделей, якими нині користуються центральні банки та уряди різних країн світу. Завдяки цим теоріям ми можемо краще реагувати на економічні шоки, такі як енергетична криза чи раптові зміни рівня споживання домогосподарств."

Вудфорда запитали, чи існує економічна подія чи шок, які довели, що його нова модель справді витримала перевірку часом. Він навів приклад глобальної фінансової кризи 2008 року: тоді центральні банки стикнулися з проблемою низького попиту, і просте зниження вартості кредитування не було достатнім для вирішення проблеми, тому вони адаптували свої інструменти політики.

Він підкреслив: "Прогнозна політика відіграла важливу роль. Це означає, що центральні банки чіткіше пояснювали можливі напрями майбутньої процентної політики, а не просто залежали від негайного подальшого зниження ставок. Це було ключовим елементом тодішньої реакції на кризу." "Це справді допомогло покращити економічну стабільність. Воно не вирішило магічно всі проблеми, але я вважаю, що це значний внесок."

Холл змінив напрямок досліджень: неможливо заздалегідь передбачити споживання домогосподарств

У макроекономічних дослідженнях споживання домогосподарств завжди було одним із найважливіших показників. Традиційна теорія вважає, що з зростанням доходів домогосподарств має зростати й споживання. Однак економісти з'ясували: реальна поведінка споживачів значно складніша. Наприклад, сім'я може збільшити споживання заздалегідь, якщо очікує значне зростання доходу у майбутньому, навіть якщо цього року доходи не збільшилися. Навпаки, якщо сім'я турбується про можливе безробіття, вона може почати більше зберігати, навіть при високих поточних доходах. Це означає, що рішення про споживання залежать не лише від поточного доходу, а й від уявлень про майбутнє.

Проблема в тому, що очікування щодо майбутнього доходу важко безпосередньо спостерігати та вимірювати. Довгий час економісти шукали індикатори, які могли б відобразити очікування домогосподарств, щоб передбачити зміни у споживанні, але не отримували задовільних результатів.

У 1978 році Холл запропонував інший підхід. Він вважав, що якщо домогосподарства справді планують споживання відповідно до очікувань щодо майбутнього доходу, то поточний рівень споживання вже відображає всю наявну у сімей інформацію. Лише поява нової інформації, яка змінює уявлення про майбутнє, змусить сім’ї коригувати свої споживчі плани. Але справжню нову інформацію неможливо передбачити до її появи.

Звідси випливає ніби парадоксальний висновок Холла: якщо теорія вірна, зміни у споживанні домогосподарств неможливо систематично передбачити заздалегідь. Це змінило напрямок досліджень. Економісти вже не зобов'язані знаходити показники, які точно прогнозують зміни споживання, але можуть перевіряти, чи наявні змінні систематично впливають на майбутні зміни споживання. Дослідження Холла надало важливу емпіричну підтримку цій теорії й заклало основи для подальших досліджень у сфері споживання.

У 1982 році він разом з економістом Фредеріком Мішкіним використав мікродані домогосподарств, з’ясувавши, що близько 80% сімей у вибірці діяли відповідно до цієї теорії, а решта покладалися більше на поточний дохід для щоденних витрат. Ці результати допомогли економістам зрозуміти, чому однакові фіскальні або монетарні політики можуть впливати на різні домогосподарства по-різному.

Вудфорд створив нову модель: чому управління очікуваннями центральних банків таке важливе?

Якщо Холл допоміг економістам зрозуміти, як домогосподарства приймають рішення про споживання, то Вудфорд додатково інтегрував очікування домогосподарств, ціноутворення компаній і політику центральних банків щодо відсоткових ставок у єдину макроекономічну структуру.

У 2003 році Вудфорд опублікував системний твір, що детально викладає новокейнсіанську теорію. Макроекономічна модель на мікроекономічних основах стала важливим зразком для подальших досліджень. Ядро моделі — розгляд макроекономіки як результату взаємодії великої кількості домогосподарств і підприємств. Домогосподарства вирішують рівень споживання та заощадження на основі очікувань щодо доходу і ставок, підприємства визначають ціни на основі виробничих витрат, ринкового попиту та очікуваної майбутньої ціни, а центральні банки регулюють ці процеси завдяки своїй політиці ставок.

Один із ключових термінів — природна відсоткова ставка, тобто рівень ставки, що не стимулює і не стримує економічну активність. Якщо ставка політики нижча за природну, це може стимулювати кредитування і поточне споживання; якщо вище — стримувати попит на споживання та інвестиції.

Втім, дослідження Вудфорда показують, що вплив центрального банку на економіку не обмежується лише поточним рівнем відсоткової ставки. Те, що люди думають про майбутнє рух ставки, також впливає на економічні рішення вже сьогодні.

Наприклад, якщо компанії очікують, що виробничі витрати та ціни інших товарів у майбутньому зростуть, вони можуть підлаштувати ціни наперед, навіть якщо зараз витрати не зросли явно. Якщо домогосподарства очікують, що ставки знизяться, рішення щодо заощаджень та споживання також можуть змінитися раніше. Тому здатність центрального банку чітко та переконливо спілкувати ринку свою політику й майбутні дії важлива для стабілізації економічних очікувань. Це й стало теоретичною основою для сучасних практик центральних банків з акцентом на політичні заяви, інструкції щодо ставок та інфляційні очікування.

Ще один важливий внесок моделі Вудфорда — допомога економістам у розрізненні наслідків змін попиту та шоків пропозиції. Наприклад, при раптовому підвищенні цін на нафту підприємства отримують вищі виробничі витрати, а економіка може виробляти менше товарів і послуг. Навіть якщо споживачі не збільшують витрати, попит може здаватися вищим від нової скороченої виробничої потужності, що стимулює інфляцію. В таких умовах просте стимулювання споживання може лише посилити дисбаланс між споживанням і пропозицією, а підвищення ставок і обмеження попиту можуть допомогти контролювати інфляцію.

Вудфорд за допомогою концепції розриву виробництва порівняв фактичний економічний результат з рівнем природного виробництва, що стало інструментом аналізу сили економічного попиту. Ця структура дозволяє політикам більш системно розбиратися у впливі зростання цін на енергоносії, перебоїв у ланцюжку постачання та інших зовнішніх шоків.